В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька*. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню - розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько* сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її називали Красною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:

- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі, нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Незадужає.

Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.

- Тільки спіши, - каже мати, - Поки сонечко високо.

Червона Шапочка пішла.

Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:

Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.

Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны...

Як тут з кущів віходить Вовк! Страшенький, величезний. Очі голодним вогнем світяться.

- А-а-а! - гаркнув. - Червона Шапочка! Попалась! Зараз я тебе ї'їм!

Червона Шапочка озирнулася. Цвиркнула через густо напомаджену губу.

- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.

Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на ньго верхи і гукнула:

- Поїхали!
- Куди? - перелякався Вовк.
- Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рванув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:

- Чао предкам!
- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань узялася?
- Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувла.
- Господь с тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
- Дай щось пошамати*! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла.
- Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.

Бабуся витріщилася на внучку.

- Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка.

Бабуся тремтячими руками дістала вухлика. Розв'язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію.

- На. Нема більше.
- Тоді я тебе з'їм! - налякала Червона Шапочка.

Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнанний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:

- Не маю, внученько! Їй-Богу, більше не маю!..

Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.

- Хто тут бабусю ображає?

Червона Шапочка криво осміхнулася:

- А ти у родинні страви не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...
Місливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися*. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стринеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...

*
ставненька - висока, струнка, з красивою поставою
хвацько - тут: задерикувато, виклично
цвикнула - сплюнула
пашамати - поїсти
жилки затрусилися - те саме, ща коліна затремтіли, тобто перелякався

Текст сохранен с оригинала, ничего не меняли. Что курили в министерстве образования, когда включали эту сказку в школьную программу?